ЧИ БУЛО ЩОСЬ У БАБИНОМУ ЯРУ?

ФАКТИ ПРОТИ МІФУ, АБО ЧОМУ 'ПОЕТ' ЄВТУШЕНКО НІКОЛИ НЕ БУВ БЕЗГРОШОВИМ ЧОЛОВІКОМ

Аерофотозйомка до та після Вітчизняної Війни показала відсутність єврейських масових поховань. Що якщо у вересні 1941 року у передмісті Києва, що називається Бабиним Яром, взагалі нічого не сталося? Відповідно до офіційної версії, 250 тисяч київських євреїв було тоді вбито і закопано німцями в яру Бабиного Яру. Дані аерофотозйомки, виявлені у Національному Архіві США, свідчать, що це навмисна брехня.

У лютому 1996 року український суд викинув на смітник звинувачення, висунуті українськими євреями проти В. Кательницького з товариства Святого Андрія та Є. Мусієнко, видавця 'Вечірнього Києва', які піддали великому сумніву офіційну версію Бабиного Яру. Після цього 'Київські вечірні новини', у номері за 19 березня 1996 року, опублікували повну чотиристорінкову історію фальшивого Бабиного Яру. Що як завжди вражає, то це масштаби фальсифікації та брехні, оскільки насправді жодних масових убивств у містечку Бабин Яр не мало місця за весь період німецької окупації. Яр Бабиного Яру не використовувався німцями для масового поховання євреїв.

Десятиліттями аерофотозйомка використовується в археології як незамінний метод дослідження. За допомогою точного, аерофотографічного обладнання виявляються руїни стародавніх міст та цвинтарів, які були забуті століттями. Аерофотозйомкою було виявлено навіть залишки затоплених грецьких міст. Аерофотографія з Національного Архіву у Вашингтоні була успішно використана при розслідуванні масового вбивства беріївським НКВС 15 тисяч польських офіцерів, у 1939–1940 роках, у містечку Катинь під Харковом. Аерофотозйомка ж передмість Києва, включаючи Буківнію, Білгородку та Дарницю, виявляє лише ранні, початку 30-х років, масові поховання жертв українського Голодомору 1932–1933 років та інші, також раніші поховання ОГПУ-НКВС. Таким чином,

Бабин Яр. 26.09.1943. Аерофотозйомка Люфтваффе.

Національні архіви у Вашингтоні містять понад мільйон сто тисяч аерофотографій. З них — понад 600 аерофотографій Києва та його передмість, включаючи Бабин Яр. Всі ці фотографії були зроблені під час більш ніж 20 повітряних обльотів цієї території. Перші фотографії були зроблені о 12 годині 30 хвилин 17 травня 1939 року. Ці фотографії виявляють навіть такі деталі, як автомашини та тіні від ліхтарних стовпів на вулицях Києва. Кожен кущ або маленьке деревце виразно видно на схилах та на дні яру Бабиного Яру. Останні аерофотозйомки Бабиного Яру були зроблені в червні 1944 року, через дев'ять місяців після визволення Києва радянськими військами. Послідовні серії аерофотографія показують, що рослинність і грунт Бабиного Яру та його околиць залишалися абсолютно незайманими за весь час дворічної німецької окупації. Якщо порівняти ранні та пізніші фотографії, то можна легко ідентифікувати навіть ті ж дерева, які підросли за цей час. На послідовних знімках, зроблених з 1939 по 1944 рік, немає ніяких слідів як людської, і навіть тваринної діяльності на досліджуваної площі яру Бабиного Яру та її околиць.

У листопаді 1943 року група західних журналістів, включаючи кореспондента Нью-Йорк таймс Вільяма Лоренса, єврея за національністю, були запрошені до Києва. Це сталося одразу ж — за два тижні — після визволення Києва радянськими військами. У себе на батьківщині їм сказали, що шість тижнів тому при відступі німці закопали в яру Бабиного Яру бульдозерами сімдесят тисяч трупів. Проте західні журналісти не знайшли у Бабиному Яру жодних матеріальних підтверджень цій заяві.

Повна відсутність фізичних доказів найбільшого масового вбивства Другої світової війни наводить на роздуми. Більше того, не було знайдено жодного реального свідка, який би підтвердив офіційну версію беріївського НКВС, яке спочатку пред'явило західним журналістам аж цілих трьох 'свідків' 250-тисячного вбивства з-поміж своїх співробітників. Хоча редактор 'Нью-Йорк таймс' вирізав тоді найабсурдніші вигадки типу душогубок, мила з людей і абажурів зі шкіри, абсолютно суперечливі свідчення цих трьох співробітників НКВС стали основою розвитку всієї подальшої історії про Бабин Яр.

Враховуючи те, що всі радянські військовополонені, які побували в полоні у німців і повернулися на батьківщину, або розстрілювалися, або вирушали на знищення в табори, можна зрозуміти, що для НКВС було легко знайти будь-яких свідків для будь-яких свідчень. НКВС стало розвивати свідчення своїх трьох "свідків". Відповідно до радянських газет того часу, '40 тисяч київських євреїв послали звернення Сталіну, збільшивши кількість жертв Бабиного Яру до ста тисяч людей' ('Нью-Йорк таймс', 4 грудня 1943 р.).

Оскільки з цих, нібито сорока тисяч, людей виявилося лише одинадцять, які надалі погодилися офіційно виступити як свідки, то військові репортажі 'Нью-Йорк таймс' про Бабин Яр можна вважати вигадкою. НКВС завжди мала репутацію установи, яка може вибити будь-які свідчення з будь-якої людини. Наприклад, після того як 1 липня 1941 року німецькі війська увійшли до міста Львова і одразу ж виявили 4 тисячі вбитих і закатованих у в'язницях львівського НКВС — чому є найпереконливіша кінохроніка, яка була показана німцями усьому світу, — у серпні 1941 року ТАРС заявило, це справа рук німецьких військ.

Свідки НКВС завжди стверджували, що це німці розстріляли польських офіцерів у Катині. Більше того, трупи польських офіцерів привозилися до Москви до Інституту Судової Медицини, який тоді розташовувався на Садовому Кільці поряд з метро "Маяковська", і там розстрілювали трупи з німецької зброї. Ці свідчення і матеріали були спростовані самими ж російськими тільки в 1990 році. Однак тоді це ще було предметом гарячої суперечки, поки не було пред'явлено аерофотографія містечка Катинь, які ще до появи німців у цих місцях показували виразні масові поховання великої кількості людей (польських офіцерів, вчителів тощо). Ці фотодокументи були передані Горбачову восени 1989 року як незаперечний доказ.

НКВС підсунуло трьох "бабійярських свідків" для того, щоб обкатати історію перед західними кореспондентами. Хронологія подій показує, що історію з Бабиним Яром було тоді злагоджено НКВС, саме як противагу Катинському злочину беріївського НКВС, який тоді вже був широко відомий на Заході. В результаті повного провалу 'свідків Бабиного Яру', НКВС на 25 років поклало цю фальсифікацію в довгу скриньку і закрило доступ для західних журналістів як до цих 'свідків', так і до околиць Бабиного Яру, Катині та інших подібних місць.

Більше того, ще під час війни беріївське НКВС чотири місяці — з 29 вересня 1943 р. по 24 січня 1944 р. — не допускало західних журналістів до містечка Катинь, доки всі докази не були покриті товстим шаром снігу. Розпалений запал західних експертів НКВС стримало в холодних наметах, наданих їм у засніженому лісі. Серед західних спостерігачів роботи експертів у Катині була 25-річна Кетлін Геррімен. Це була дочка відомого агента ЦРУ, тодішнього посла США у Москві В. Аверелла Геррімена. Разом зі своїм сумнозвісним татом вона відразу почала відстоювати версію беріївського НКВС. З іншого боку, вищезгаданий кореспондент 'Нью-Йорк таймс' Лоренс, як і раніше, у випадку з Бабиним Яром, поставив великий сумнів усю офіційну версію по Катині, і в результаті його звіт так і не був ніколи опублікований в 'Нью-Йорк таймс ',

Більше того, НКВС так і не дозволило провести незалежне інтерв'ю передбачуваних 'свідків' щодо Бабиного Яру без офіційного представника НКВС. Радянські архівні документи показують, що вся пропаганда в потрібному руслі навколо справи про Катинь і Бабиний Яр була роздута письменниками Іллею Еренбургом і Василем Гроссманом, які також взяли зі стелі й офіційні цифри жертв німецьких концтаборів: Освенцім — 4 мільйони, 5 мільйонів, Майданек і Треблінка – 3,5 мільйона.

Навіть під час Нюренберзького трибуналу, коли були такі необхідні документальні свідчення німецьких звірств, щоб засудити німецьке керівництво, НКВС не змогло надати жодного речового доказу масових вбивств, організованих німцями на всій контрольованій НКВС території. Натомість представник НКВС полковник Смирнов безуспішно намагався нав'язати сфабриковані 'письмові свідчення' щодо Катині та Бабиного Яру, проте ці 'свідчення' виглядали як відверті фальшивки і ніяк не могли бути використані на процесі, незважаючи на всі об'єднані старання обвинувачів.

Крім цього, Ілля Еренбург безуспішно намагався реанімувати історію з Бабиним Яром у 1947 році у своїй, нині забутій повісті 'Буря'. Однак тоді йому це не вдалося, і він доручив цю справу Анатолію Кузнєцову. Вся історія з Бабиним Яром ніяк не роздмухувалась, поки через 12 років американський єврей українського походження Йозеф Шехтман якимось чином не переконав молодого дисидента-поета Євгена Євтушенка написати емоційну поему про Бабиний Яр. Проте поетична фантазія не витримує речових доказів. Аерофотозйомка Києва та всієї місцевості Бабиного Яру змогла виявити лише десять невеликих братських могил, які знаходяться не в Бабиному Яру, а за сто п'ятдесят метрів від огорожі німецького трудового табору Сирець у Києві, і в яких поховано не більше однієї тисячі людей, які померли (але не убитих! ) у цьому трудовому таборі за два роки німецької окупації. (Для порівняння: у звичайній міській лікарні СРСР на тисячу ліжок за рік помирає понад тисяча людей, тобто це найгірший показник, ніж для німецького концентраційного табору).

Крім цього, на аероснімках видно ще одну братську могилу, біля невеликого Лук'янівського православного цвинтаря. Ця могила не більше ніж на дві тисячі людей, яка, в принципі, може містити тіла розстріляних німцями людей, але не пересічних цивільних осіб, а партизанів.

У зв'язку з цим необхідно нагадати, що, відповідно до Гаазької конвенції 1905 року та Женевської конвенції 1920 року, цивільні особи, захоплені зі зброєю в руках і які не мають знаків приналежності до армійських підрозділів, можуть бути розстріляні на місці без жодного слідства (як це завжди широко практикувалося американськими військами, у тому числі й зараз в Іраку та Афганістані). Відповідно до цього положення міжнародного права, німці не несуть відповідальності за розстріл диверсантів і партизанів, включаючи широко розрекламований випадок з повішенням диверсантки Зої Космодем'янської, яка насправді підпалювала хати та стайні своїх колгоспників, залишаючи їх узимку без дому. Внаслідок цього на Нюренберзькому процесі випадок із Зоєю Космодем'янською взагалі не згадувався обвинувачами НКВС.

Крім того, існують інші дані, які говорять за те, що масове вбивство в Бабиному Яру ніколи не мало місця. Наприклад, Бабин Яр зовсім не згадується у заявах прес-центру українських партизанів, які знали про все, що відбувається на їхній землі. При цьому партизани регулярно повідомляли про всі розстріли партизанів німцями.

Далі більше. Бабин Яр жодного разу не згадується у спогадах українських біженців із Києва на Захід аж до кінця 70-х років, адже серед них більшість була євреями.

Також Бабин Яр не згадується і в українських енциклопедіях, деякі з яких передруковувалися західними університетами.

Але найцікавіше, мабуть, полягає в тому, що протягом кількох десятиліть тема Бабиного Яру не привертала жодної уваги єврейській інтелігенції міста Києва з однієї причини: брехати можна лише нащадкам, але ніяк не сучасникам.

Біженці з-поміж близько 440 єврейських громад з усього СРСР опублікували в Ізраїлі книгу про свої радянські громади під назвою 'Іцкербікерс'. У цій книзі, що вийшла на ідиші, вони докладно розповідають про історію своїх громад у СРСР: про міста, містечка і навіть села. І в цій енциклопедичній книзі немає жодної згадки про Бабин Яр! 1983 року в США вийшло розширене видання цієї книги, також на ідиші. Виникає питання: чому понад 150 тисяч євреїв, інтелігентних емігрантів та сучасників з Києва, нічого не можуть сказати про Бабин Яр?!

Напередодні 50-ї уявної річниці розстрілу в Бабиному Яру преса виплюнула, з точністю до людини, кількість розстріляних у Бабиному Яру євреїв — 33.771 людина! Яке? Не було нічого, і раптом така точність! При цьому по-різному стверджується, за скільки годин розстріляли таку кількість: за 48, 36 та 24 години. Цю цифру було взято з нібито захоплених у німців (а насправді — підроблених!) документів так званих айнзатцгруп, але вона аж ніяк не відноситься до Бабиного Яру.

При цьому преса 'забула' згадати, що всі головні історики, включаючи найголовнішого експерта з Голокосту, професора-єврея Рауля Хільберга, вважають цифри, які наводяться в цих 'документах айнзатцгруп', висмоктаними з пальця. Справа в тому, що згідно з німецьким законом, місцевості, що знаходилися на відстані 200 кілометрів від лінії фронту, знаходилися у віданні німецької армії, і жодні етнічні чистки, які нібито виконували спеціальні айнзатц-підрозділи СС, у цих зонах були неможливі. Київ завжди знаходився в такій зоні і підкорявся лише військовому командуванню німецької армії, яке займалося виключно військовими операціями проти радянської армії та партизанів і не займалося операціями проти цивільного населення, тим більше етнічними чистками.

Аерофотографія міста Києва та його околиць переконливо доводять, що вся історія з Бабиним Яром була споряджена беріївським НКВС у пропагандистських цілях. Цілком можливо, що німці вислали якусь кількість жителів із Києва. Принаймні могили зниклих жителів Києва треба шукати в іншому місці.

Фабрикація подібних історій про масові вбивства німцями була монополією одного НКВС. Погляньмо на повідомлення штабу 12-ї американської армії, що дислокувалася в Європі, яке було опубліковано серед інших 1 травня 1945 р. в 'Нью-Йорк геральд трибюн'. У ньому повідомляється, що захоплений у полон німецький доктор Густав Шюббе зізнався в керівництві інститутом, в якому провадилося масове знищення людей і в якому було вбито 110 тисяч людей, причому теж у Києві! При цьому він зізнався, що власноруч ввів смертельні ін'єкції 21 тисячі пацієнтів! Незрозуміло, яким чином він міг керувати цією інституцією, оскільки зробити двадцять одну тисячу ін'єкцій — це вам не сигару викурити. Для цього потрібно десять років ні спати, ні їсти, а тільки цим і займатися.

Таку ж "цінність" представляють і "визнання" доктора Менгеле, лікаря з Освенцима, з якого зробили чудовисько, незважаючи на повну абсурдність звинувачень, що приписуються цій людині. Досі ні радянські, ні чисто єврейські організації не могли і не виявляли ні найменшого бажання вказати колишнє розташування цього уявного 'Київського Німецького Інституту Знищення', який, згідно статті з 'Нью-Йорк таймс' від 1 травня 1945 р., займався виключно знищенням київських євреїв та циган.

У 1991 році Київ відвідував президент США Дж. Буш-старший і подарував Києву велику єврейську менору-свічник, яку встановили будь-де, в той час як, якби горезвісний 'Інститут Знищення' дійсно існував, цю менору треба було б безсумнівно поставити на місці. цієї установи. Ось як вони ловляться на відвертій брехні. На місці Бабиного Яру після війни і донедавна було звалище міських київських відходів, де спалювали сміття. Це було б зовсім неможливо, якби це було справді місце поховання 250 тисяч убієнних євреїв, враховуючи те, що вся світова преса відкриває вогонь з усіх гармат, якщо тільки десь, хтось у світі на єврейську могилу бризнув фарбою!

До 1966 року ніхто не покладав вину за Бабин Яр на самих українців. Єдиним 'свідком', який припустив це, була актриса Київського лялькового театру Діна Пронічева. Вона даремно намагалася вимазати в багнюці українців — людей, з якими вона разом народилася і прожила все своє життя. Вона нічого не знала про існування аерофотографія і думала, що брехня має довгі ноги.

Цікаво, що жоден із так званих 'свідків' не спробував притягнути жодного українця до роботи міфічного київського 'Німецького Інституту Знищення', хоча там явно не могли працювати одні німці. 'Інституту', безсумнівно, були б потрібні хоча б прибиральники та опалювачі. За наявності такої величезної кількості потенційних обвинувачів, якщо ці звинувачення не висуваються чи не йдуть далі за спільні заяви, очевидно, що це явна брехня. Астрономічні масштаби та безапеляційність цієї брехні просто вражають.

Після розвалу СРСР лідери нової, незалежної України швиденько вирішили зірвати політичні вигоди від теми Бабиного Яру. Посол України в США Геннадій Удовенко ні з того ні з сього раптом зробив бездоказову заяву (газета 'Вашингтон Таймс', 5 вересня 1991 р.), згідно з якою за перший тиждень Бабиного Яру було розстріляно 50 тисяч людей — переважно, як він сказав, Діти. Звідки він це взяв і навіщо це сказав?

Документально відомо, що протягом літа 1941 року влада СРСР, закинувши оборону та армію, займалася евакуацією євреїв з європейської території СРСР на схід, у тому числі в далеку та теплу Середню Азію. Саме це є справжньою причиною панічного відступу радянської армії в перші місяці війни — єврейська влада СРСР не думала про армію та оборону, а займалася евакуацією самих себе та своїх сімей з європейської частини СРСР. Вони вивезли мільйони євреїв на Схід і, зокрема, до Середньої Азії, які чудово там прижилися і не збиралися повертатися. Їх лише одного разу потривожив Ташкентський землетрус 1966 року, але вони тоді змусили всю країну допомагати їм.

Тільки з розвалом СРСР ці євреї стали емігрувати на Захід із республік Середньої Азії. Вони вже понад 15 років емігрують, по 50 тисяч чоловік на рік лише в одні США (в одному тільки Нью-Йорку офіційно проживає близько 500 тисяч євреїв із СРСР, два мільйони людей емігрували з СРСР до Ізраїлю), і їхній потік не меншає. Чи можна уявити собі, скільки євреїв було евакуйовано під час війни на схід і в Середню Азію, хоча багато хто і повернувся до столиці?

Документально відомо, що з одного Києва влітку 1941 року на схід було евакуйовано понад 150 тисяч євреїв. Саме тому Київ не оборонявся — єврейська влада була зайнята своєю евакуацією. Те саме відбувалося і в Москві та інших великих містах, де, зібравши всіх 'гоїв' і пославши їх у окопи (давши їм при цьому одну гвинтівку на п'ятьох!), вони тим часом евакуювалися з усіма коштовностями з Москви по Володимирській дорозі та залізниці. дороги Казанського напрямку.

150 тисяч євреїв, евакуйованих з Києва, — це стільки, скільки за статистикою мешкало в Києві перед війною — 150 тисяч людей. Виходить: сто п'ятдесят тисяч євреїв мешкало у Києві до війни, сто п'ятдесят тисяч евакуювалось із Києва на схід, сто п'ятдесят тисяч бігло з Києва на Захід та писало мемуари. Звідки тоді взялися додаткові 250 тисяч євреїв, ймовірно, знищених німцями в Бабиному Яру? З арифметикою у них завжди були не лади. При цьому український посол у США, стверджуючи, що вбиті в Бабиному Яру були переважно діти, припускає, що євреї, евакуювавшись, кидали своїх дітей напризволяще!

Можливо, нинішні єврейські керівники 'самостійної' України хочуть цілеспрямовано відвернути громадськість від того, що зробив Троцький із населенням України після революції — так само як і Каганович та другий секретар ЦК ВКПб України Хатаєвич, який був безпосереднім виконавцем — під час Голодомору на початку тридцятих років. років?

Вражає готовність євреїв допускати величезні жертви народу. Вони завжди кидаються цифрами в мільйони людей, яких, відповідно до їхньої ж статистики, немає. При цьому статистика жертв інших народів їх взагалі не цікавить. Вони так тужать, що їхні жертви завжди у багато разів перевищують готівку єврейського населення. Іншою їх особливістю є те, що з часом вони самі починають щиро вірити в казки, які вигадали найбільш винахідливі з них, і які, як їм здається, служать на благо єврейського народу. Як сказав Ісус Христос, 'Немає нічого таємного, яке не стало б явним, і немає тієї брехні, яка б не відкрилася'.

Примітка.Видання Ізраїльського інформаційного центру (IIC) «Хронологія катастрофи європейського єврейства. 1933–1945», Єрусалим, 2001, у розділі «1941 рік» є: «Вбивство 19 тисяч одеських євреїв», але навіть не згадується Бабин Яр.

У 2004 році у видавництві 'Дух літератури' вийшло дослідження єврейського письменника Михайла Міцеля 'Євреї України у 1943–1953 роках. Нариси документальної історії”. У цьому дослідженні зібрано всі реальні документи з цього питання. Так от, у цьому дослідженні документів чомусь немає навіть словосполучення 'Бабин Яр', немає навіть непрямої згадки про події у Бабиному Яру. З чого б це? Адже факт імовірного розстрілу десяти (або ста і більше) тисяч не лише євреїв, а й взагалі людей має бути хоч якось згаданий. Адже це за всіма показниками надзвичайна подія, якщо вона мала місце насправді. Порівняйте з Катинню, де достовірно доведено, що НКВС розстріляв 15 тисяч польських офіцерів та цивільних осіб. Чому достовірно та достеменно? Тому що в Катині досі не можуть позбутися такої кількості трупів та кісток. А от у Бабиному Яру, при майже в двадцятикратному числі розстріляних, не знайдено жодного трупа?! А що означає відсутність трупа у слідчій практиці? Правильно відсутність факту злочину. Можливо, тому Михайло Міцель і уникає говорити про 1941 рік і вважає за краще почати з 1943 року?

«Ми ще не знаємо справжньої кількості загиблих у Бабиному Яру, – пише науковий співробітник Центру вивчення історії Голокосту Артур Фредекінд. — Не лише євреїв — ми не знаємо кількості ромів, українців, росіян та інших. Ми не знаємо їхніх прізвищ», — і це дуже дивно, незрозуміло, чому євреї ніколи не бажали і досі не бажають розшукати там могилу свого дідуся чи коханої тітки.

У листопаді 2010 року українська влада дала згоду на проведення розкопок у селищі Биківня під Києвом для пошуку розстріляних НКВС у 1940 році громадян Польщі. Україна, таким чином, відповіла на прохання польської влади, яке озвучував, зокрема, Президент Польщі Броніслав Коморовський під час візитів до України у вересні та жовтні 2010 року. Крім того, цю проблему обговорювали під час візиту українського прем'єра до Польщі у вересні. Примітно, що у тому ж листопаді 2010 року Президент Ізраїлю Шимон Перес у Києві поклав квіти до меморіального комплексу Бабиного Яру та вшанував пам'ять загиблих хвилиною мовчання. На відміну від поляків, ні він, ні його попередники ні про якісь розкопки українську владу не просили. Висновки кожен може зробити сам.

Згідно з горезвісним німецьким наказом «усі жиди міста Києва та його околиць мають з'явитися в понеділок 29 вересня 1941 року о 8-й годині ранку на кут Мельниківської (Мельникова) та Дохтурівської (Дегтярівської) біля цвинтарів». Перед цим дев'ять провідних рабинів Києва звернулися (як вони звернулися? На плакатах цього звернення не було) до євреїв: «Після санобробки всі євреї та їхні діти, як елітна нація, будуть переправлені у безпечні місця…». Більшість євреїв приходом німців з Києва перед евакуювалося, а ті кілька тисяч решти вже знали, що їх чекає шлях до Палестини. Плакати з наказом розвішано 28 вересня — всього за день до збору, але євреї вже були проінструктовані і зібрані в дорогу. Між місцем збору та цвинтарями була розташована величезна залізнична станція «Лук'янівка-Товарна».

Киянин, видатний кінорежисер та сценарист Олександр Довженко у своїй книзі «Не господарювати німцям на Україні!», виданій на початку 1943 року (О. Довженко. – М.: ОГІЗ, Держполітичне видання, 1943. – 18, [1] с. ; 14 див.), писав, що німці євреїв не знищили, а вивезли з Києва: «Вивозять людей. З одного лише Києва вивезли у жовтні 1941 року 50 000 жінок ».

Під час Другої світової війни німці вважали вилучення єврейського золота військовою контрибуцією. У липні 1941 року лише у Львові у євреїв відібрали майже 5 тонн золота. Те саме нацисти робили в Лодзі, Варшаві, Вільно, у кожному великому місті України.

Німці наказали євреям роздягатися і залишити речі для того, щоб провести санобробку, а заразом відшмагати все золото з їхнього одягу і забрати коштовності з вузлів. Після цього їх повели на станцію «Лук'янівка-Товарна», де вже стояли підготовлені вагони, якими їх вивезли мабуть у гетто спустошеного Мінська, трудові табори та колгоспи західної Білорусії.

Зайві речі, які євреї привозили на возах і навіть вантажівках, скинули в яри Бабиного Яру. Ілля Левітас згадує, як він разом із товаришами з навчання у школі № 10 з 1945 р. неодноразово бували у Бабиному Яру, і вони відрами збирали все, що там можна було знайти.

«Здебільшого це були предмети побуту: портсигари, мундштуки, ложки, шпильки, монети, гудзики, гребінці, шпильки та ін. Все це ми здавали в автолавки, які стояли біля самого Яру, там, де він перетинається з Кирилівським Яром, і нам платили лише по три-п'ять рублів», — пише він.

Речі знаходили, а рештки нібито розстріляних ні.

Після визволення Києва найважливішим завданням було відновити місто. Розбирали завали, розчищали вулиці, відновлювали громадські та житлові будинки — це вимагало великої кількості будівельних матеріалів. У жовтні 1944 р. рішенням міськвиконкому № 239/2 Київському Кар'єроуправлінню було відведено земельну ділянку в районі Бабиного Яру під розробку піщаних кар'єрів для цегельних заводів, продуктивність яких інтенсивно зростала. У рішенні йшлося: '<…> Відвести кар'єроуправлінню Міськкомгоспу земельну ділянку на території Бабиного Яру в Подільському районі під розробку пісочних кар'єрів терміном на один рік у межах та на умовах згідно з проектом Управління у справах архітектури при виконкомі Київської міськради'. Під час розробки кар'єрів, трупів євреїв, зрозуміло, не знайшли.

Необхідно відзначити, що майже вся історія з нібито розстрілом євреїв у Бабиному Яру ґрунтується на книзі-вигадці єврея Анатолія Кузнєцова «Бабин Яр», яку він нашвидкуруч сховав на замовлення КДБ влітку 1964 року. Книга-вигадка переповнена відвертою брехнею та вигадками, які нічим не підтверджені, погано стикуються, а часом і взагалі неймовірні. Цей детектив містить безліч українофобських випадів, зокрема, там говориться, що розстріли в Бабиному Яру здійснювали поліцейські-українці — таким чином автор за завданням КДБ намагався кинути тінь на український національно-визвольний рух. На жаль, на брехливі художні фантазії Кузнєцова як першоджерело іноді посилаються навіть енциклопедичні словники, зокрема «Wikipedia».

Безсовісну брехню агента КДБ Кузнєцова досі розвивають українські політики єврейського походження, що дає змогу зробити висновок про існування певного сценарію. Так М. Бродський, з трибуни Верховної Ради України стверджував, що у розстрілах євреїв у Бабиному яру у Києві брали участь УПА та українська дивізія «Галичина». Є. Червоненко, перебуваючи у 2005 р. на посаді міністра транспорту, через відомчу прес-службу поширив заяву, в якій йдеться про те, що «у 41-му році, після відмови есесівців, українські поліцаї розстрілювали мирне населення в Бабиному Яру». У травні 2010 р. на телеканалі «Україна» міністр освіти Д.Табачник заявив про нелюдів із Буковинського куреня, які чинили злодіяння у Бабиному Яру та наголосив на тому, що це був оунівський курінь. У червні 2010 року на телеканалі «Інтер» Д.Табачник заявив, що у Бабиному Яру есесівські ейнзатцкоманди нікого не розстрілювали, а все було зроблено «українською поліцією». Ми не станемо викривати відверту і не випадкову брехню цих євреїв, зауважимо лише, що метою розробленого НКВС ще у 1943 р. сценарію є не стільки дискредитація українського національно-визвольного руху, скільки відволікання уваги від похованих у Бабиному Яру українських жертв єврейського терору 1920 -Х років.

'Barnes Review', Volume II, Number 7, July 1996

Книга, яку можна замовити тут: