Цей твір написаний Іваном Франком наприкінці 1904 року й надрукований ним в «Новім Громадськім Голосі» в першій половині 1905 року дуже обмеженим тиражем – близько 500 примірників. В своїй праці автор насмілився дати критику на загальноприйнятий погляд на давню історію Світу, що опирається на жидівський «Ветхий завіт». У значній частині гебрейських книг Бог подається богом самих тільки жидів; він велить їм без пощади вбивати людей іншої національності і дуже гостро застерігає їх, щоб не піддавалися богам всіх інших народів. Вчитуючись пильно в ті «святі» жидівські книги, люди побачили далі між ними численні суперечності. В одній книзі про якусь річ говориться так, а в другій про ту саму річ – інакше. Де ж, власне, та Богом об’явлена правда? Поява книжечки викликала в суспільстві велике сум’яття. Попи загули, як гніздо шершнів, а старші наші «інтелігенти» вважали за відповідне дотримуватися гробової мовчанки щодо «страшної» книжечки – й за всяку ціну не пустити її в руки гімназійної молоді. Вкінці ж – попи дійшли до «спасенної» здогадки збутися «ворога» за одним махом: «тихесенько, без гомону» вони викупили весь невеликий наклад надрукованих примірників – й спалили їх… А на захист болюче покривдженого письменника ніхто не відважився підняти голос.  Уцілів єдиний примірник, який Іван Франко передав як подарунок професору Сушку. Дякуючи цьому подарунку маємо щастя прочитати цю унікальну працю.